Петро Звітовий
Ось ти читаєш вірш який я написав,
Задумайся, хоч трохи на хвилину.
Що робиш ти в житті своєму,
Чи бачиш ти в собі людину.
Ми всі живемо, день за днем минає,
Живімо мирно на цім світі Божім,
Бо мир це щастя, це добро.
Коли всі радісно живуть у згоді,
Коли потужне, підле нагле зло.
А мир панує там де мирні люди,
В холодні ночі, де не було спокою,
Тремтіли револьвери у руках.
І слід від пострілів давася знати,
І звук його лунав по всіх ночах.
Вони боролися за мир в державі,
Дивлюся я в вікно своє вечірнє,
і лине тисячу думок у голові.
І сонце світить тьмяно на дорогу.
І сльози капають, тихенько по мені.
Життя проходить дуже швидко люди,
Рідне моє, тепле місто,
Моя душа летить до тебе знов.
Любов у серці теплом гріє,
І зігріває моє тіло, й кров.
Коли в думках лечу я крізь своє життя,
Ти в світі як ота стеблина в полі,
Живеш ти, серед безлічі людей.
А лиш батьки твої, отії зорі,
Ведуть тебе крізь темряву ночей.
Вони дали тобі життя, і волю,
