Софія Святодухова
#шкільні_вірші
Як часто хочеться словами
сказать про те, що на душі;
про те, що так тривожить серце
сказати ну хоча б собі.
Кожен рік ми зустрічаєм
Хлібом-паляницею,
І пісні разом співаєм
Сіємо пшеницею.
От і цей рік засівали,
Маруся – образ з давнини,
який постав переді мною.
Такий великий і живий
і весь овіяний любов’ю.
Цей стан гнучкий і довгу косу,
Її вірші сягають неба,
це неповторний сплеск душі,
це те, чого мені так треба
і, мабуть, не одній мені!
Її проста життєва мудрість,
Перше кохання, коли ти прийшло?
лагідно сіті свої розплело,
душу наповнило ніжною піною,
піснею в серце ввійшло незабвінною…
Ясне, прекрасне таке почуття,
Святий, Святий Миколаю,
Ти про мене не забудь!
У мішку цей рік чекаю
Подарунків і для всіх!
Татові - новеньку куртку,
мамі - щастя оберіг,
Свято наближається -
Бачимо цвітіння!
День стає все довшим,
І птахи співають…
Люди дочекалися!
Нова радість стала,
Яка не бувала:
Над вертепом в Україні
Зірка засіяла!
Зірка ясна, Різдвяна,
Присвячується моєму другу Олегу Б.
Я пам’ятаю рідну хату -
білесенька та чепурна –
черешня жовта, вишні, сливи,
розмови наші до темна.