Тарас Іщик
Дозволь мені тебе кохати здалека,
одним оком, чи одним доторком,
дай торкнутись тебе, як злітає лелека,
затягнувши небо солодким вранішнім мороком.
Дозволь солодити тобою мій чай -
Я сумую за твоїм кучерявим волоссям,
п'янющими віями, кавовим голосом,
я сумую за милим твоїм відголоссям
і долонь твоїх доторком як пшениці колосом.
Ти далекий голандський тюльпан,
У розпалі дня, у гамірі ідей,
серед числа машин і хламу
у натовпі відбійних молотів, людей
твій профіль ходить серед храму.
Серед мільйонів уст, у ропоті думок,
Прийшла пора писать портрет,
Поглянути прозорим поглядом палітри,
Підвищити персони пієтет,
Піддати пензлика пюпітру.
Персона позувала пречудово,
Що відчуваю, дивлячись на тебе?
Заплющуючи очі перед сном,
немов і очі застелити треба
рядном.
Я згадую твоє обличчя в мить жалю
Подохли роки захиткого оптимізму,
вмирають у потугах муки нинішнього дня.
Ким був я? Лиш виводком твердого реалізму,
що з песимізмом зведена рідня.
Не бачити у повному колодязі і дна,
На твою пухку рожеву щічку
з хмарки падає витнена сніжинка
і доторкнувшись теплої волічки
тане, мов у маминих руках дитинка.
На сходах входу до своїх думок
Коли зоря спаде тобі в кишеню,
закрий її і збережи тепло,
візьми її, як зачерпни ячменю,
вдихни це життєдайне джерело.
Закутайся у простирадло з головою,
Я люблю знов відходити у сни,
бо там зустріну я твою подобу,
бо там нема ні болю, ні війни,
лиш образ твій, оправлений в оздобу.
Схилися до подушки й ти
Із всіх сліз наженем самогону
і зі сміху спечемо торта
та й запустимо вслід лототрону
наше спільне далеке життя.
І петля — це далеко не вихід
Я знов спустошений відсутністю душі,
а нутрощі наповнені солодшавим вином,
чого варте кохання без віршів,
чого вартує світ з відсутнім тихим сном.
Бродяга-чоловік витає між снігів,
Колеса стукають по залізниці,
стираючи між нами шлях,
йдучи, мов металеві колісниці,
згасили пломінь у Твоїх очах.
До тебе їду, щоб тебе не бачить,