Вероніка Донецькова
Солоне море… Солоне літо…
У щось зелене було сповите.
Воно мені грало на струнах прибою
І шепотіло, що вічно зі мною.
Вічне море… Вічне літо…
Літо, літо, літо
Сонечком зігріте,
Хмарками прикрите,
Травинками сповите.
Радість ти приносиш
“У нас війна” – писали всі газети.
“У нас війна” – кричали в інтернеті.
Прийшла війна, ні в кого не питала,
А всі, між іншим, на весну чекали.
І що робити нам тепер з війною?
Місяць – ти тільки марення думок,
Які живуть в моїй душі.
Колишніх спогадів ковток,
Ти – одночасно світло й тінь в мені.
Завжди ти був моїм натхненням,
