Віктор Фурсенко
Знов розквітли мамині тюльпани,
Поставали у рядочок чемно
І неначе в знак її пошани
Посхиляли голови доземно.
Як завжди,розкрилися розкішно
пелюсткичервоні,мов від крові.
Щось ніяк не пишеться нічого,
Наче вмерли враз усі слова,
лиш гуде під вікнами дорога,
Ніби в путь-дорогу зазива.
Гей,дороги!..Як ми вас чекали
з юних літ в щасливе майбуття.
Нічне спустилось покривало
На землю,воду,на ліси
І зовсім вже не видно стало
Земної денної краси.
Що в полі чистому росте,
Скотився місяць ясночолий,
