Виктор Харламов
Надмірне вихваляння цятки, зло
Для кожного хто знає націй лихо...
Навіщо хворого на голову це тло,
Національним роблять нишком, тихо.
Не був він України сином, ні,
Прошло полвека с хвостиком уже,
А мы с тобой не стали ближе, знаю;
Те звёзды, что на первом этаже,
Скучая, нас оставили - снам, маю.
Мне ничего не надо от тебя,
"Що б там і кого б, я не любив,
Вам кажу відповідально - хмуро:
Я – один із тих, хто підло збив,
Той літак, що прагнув меж Лумпура.
Іншої нема країни знай,
Щока його - минулих днів тепло,
Де ще краса жила, все ж зберігає...
А квіти - рідні діти, як на зло,
Подібні до чудес палких... Світ сяє,
Коли є зустрічі в живому сні,
«Джон Діри» ген за горизонт пливуть,
Залишивши зерна вагомі склади…
Повз елеватори в далеку путь,
Повз фронтові дороги, смерті вади…
Відлюдними стежками, крадькома
Мчатся нескошенной палевой рожью,
Пашней озябшей от прелестей зги…
Осени лисы, по строк бездорожью,
От забродившей сентябрьской мезги.
Падает небо в земные ли хляби,
Палящий зноем, холодом ранимый,
То в цвете за тюльпанами, то нет...
Желанный, удивительный, любимый
Апрель не знает старости сто лет...
Не вкради себе, думку безкарну.
Хочуть вкрасти щось гарне; морока:
Миті любощів, сенс їх, лжу гарну..,
Грім, грозу... Все ж банальність жорстока.
Від любові залежить все, звично,
Благо й шану в житті не лишати,
Подолавши всю важкість від долі.
Біль вночі завжди гірший, ніж шати
Дня, що зримо найкращі... Доволі
Спантеличать проблеми нас тихо,
Межівщини пшеничні лани
Континентів сягають усіх,
Де від прадідів кращі сини
Важко й нині працюють! Хто зміг,
На своїй серцем щирій землі,
Запас словарный, летнего тепла,
Иссяк на подступах к осенней драме,
Горящих листьев красок мало даме
Гадающей... Бессмертия игла
Сквозь белый саван истины идёт,
Президента недотёпу в главном;
В Раду Зе... - безликих чуваков
И чувих, взял Богдан, был таков:
Окрестил из Тускавца.., тех "фавнов"-
"Слуг народа"(!) в тренингах, загнали
