Виктор Харламов
Устало горе на святых руках,
вздувая жили, что беды веревки .
Боль щелкала зубами в жерновах,
жевала зерен жёлтые осколки.
Просеивая мУку, не муку ...
/з Є. Євтушенка/
"Пора, пора "вглодаться" не раптово,
в життя що нас чекає раз-у-раз...
Дитинства спрагла зве кохана мова;
на крок вперед - зве молоді екстаз..."
У Времени один вопрос... - лжи пенка...
Оно желает знать: "Кому кто рад?
Какой он, - настоящий Евтушенко...
- Тот с танков Праги, этот... - сепарат?
И "Бабий Яр" меня тревожит ложью:
Страна убийца, лживая страна,
Она подлейшая из всех; подобны,
На площади Москвы все краски, - злобны,
В кровавый цвет наряды ждёт она.
ГУЛаги сталинские песен не поют,
Відклавши факел свій, заснув божок,
Одна ж із дів, корислива у щасті ,
Жбурнула факел полум'яний... - шок,
У джерелі згас факел плоті страсті.
Коханням сил священного вогню
Чайки й хвилі нам над рікою милі ;
Іспит в долі є, мрії не безсилі...
Серце защимить, май тоді мороку,
Хто сказав про нас: "Тиждень, ще й, без року!"
В будь-які труднощі життя тече,
Намедни, жизнью не прощён,
Спросил я визави:
"Таинственна ли жизнь ещё?"
- "Таинственна... - в любви!"
Достаток в таинствах, вчера
Щоби ти, коханий мій, не забув мене,
Стану я калиною.., час нас не мине.
Стану гаєм в золоті, квіткою... так , враз,
Щоби ти, найкращий мій, в почуттях не згас.
Щоб у день й увечері ти нудьги знав шал,
Світ - сцена, бо жадана мить добра,
Чудес спектаклів, що тривають лише
Для впливу на зіркову мить заграв,
Де вічність все ж дитя своє колише.
Я осягаю хист природних сфер;
На весняній зорі
Свіже і синє повітря.
Батько, бачивший в днину
Сивину, та печаль,
Говорив біля ганку
Тихим голосом сину,
Любити інших хрест важкий;
Ти, все ж прекрасна без нюансів,
Принад твоїх секрет, не з вій,
Дав для життя стонадцять шансів.
Весною чутний шерхіт снів
Мы верим в слово, не в Бога, слепо,
Вот только Слово Его ли, нет…
Мы верим в Бога, а Бог в Алеппо
От Авраама, — источник бед.
Где Бог, — обманут, убьют., руины
