Виктор Харламов
О время, ты прожорливо, - тень льва
И жрёшь не только то, что породило;
Из челюстей твоих - добра и зла
Не вырвать... Феникс, не воспрянет... Диво,
И в радости, и в грусти наугад,
Вот и всё похоронен старик непоседа.
Да, навеки вернули земле, лучше в ней...
Он не встанет теперь и с утра до обеда
Не пройдёт под горой, где трава зеленей.
Он не станет мантачкой будить тишину,
З моєю Музою заручишся ще ти,
Слова бери для лестощів, де сором..,
Поети про прекрасні сни мети
Напишуть... Знай, не пишуть вірші хором.
Благословляючи палкі рядки
Нам літописи всю красу несуть
З років далеких, старовинних дуже.
Про кращих кавалерів, панн, їх суть ,
Про лицарів... поет писав, мій друже.
Зразки нам дарував від справ, мети
После лета жизни и весны,
Стану я - январским снегом белым,
Чтоб растаять, робким, неумелым;
Счастлив - мои помыслы честны.
Лужами, ручьями,.. просто - в "Ах!"
Шоколадниця с кофе .., є сьомга на грилі,
І готель; все керується смаком бажань.
Є дівчата красиві ще й - виключно милі ,
Звісно, хлопці й мужчини, вій трепетна рань .
Йдуть розмови, бентежать тіл трунки і очі ...
Вот они, - в снегу вчера лежали,
Муки принимали, боль, стократ
Был ли кто, что сам помочь им рад
В нашей лживой войн гибридных дали.
Это было, будет с каждым может,
Межівщини пшеничні лани,
Горизонтів сягають усіх,
Де від прадідів кращі сини
Важко й нині працюють! Хто зміг,
На своїй серцем щирій землі,
Стихосложения любви маршрут
Теорию не учит… Жизни древа
Строка, что ветвь, вонзаясь вправо, влево
Уводит, зная, — повороты… — врут.
Всё в Киеве у Врубеля срослось:
Последний лик Христа и первый «Демон»,
С кинжалом девы миг… — вселенной ось.,
Все купола венчал с церковных тем он.
В Апостолы грядёт… — находит место
Очима я люблю, а може й ні,
Не знаю... Тільки серцем та душею
Тебе обожнюю... Секрет в борні -
Все від любові, прагне жити - з нею...
Як чую голос твій, не треба слів,
Чудова мова кольорова,
Хто скривдив далебі тебе:
Від ггалки, штрикалки… раптова
Вже до підсрачника гребе…
Російські імена не гідно
