Ю. Несплюшко
І знову пишу якогось вірша
Ти ж радиш робити, що хоче душа
Кудись раптом зникла радість з життя
Хіба вже не буде назад вороття
Порадь тоді як щасливому стати
Іще один ранок самотній без тебе,
І хмари ліниво пливуть сірим небом,
І день наче світлий але все тьмяніє,
І співи пташок стихають, німіють.
Так сумно без тебе і серце болить,
Нас разом з тобою мов космос з'єднав,
Мільярди років так всесвіт сказав,
Чи вибух великий то все наробив,
Чи хтось усе це наче диво створив?
Це може розгадка в теорії струн,
Мій милий метелик, про що бачиш сон,
Як квіти у полі цвітуть, чи троянд міліон,
Чи море гойдає твій човен на хвилях,
Ти птахом летиш, розправивши крила.
У снах своїх тихих у мрії пірнай,
Картину життя малюють всі люди,
Як її розфарбуєш такою і буде,
Додай на картину усе, що бажаєш,
Навіть про те чого ще не знаєш.
Можливо знайдеться там місце мені,
Один твій лиш погляд чи рух,
І я шаленію від п'яток до вух,
Не можу дружити з тобою ніяк,
Себе б зупинити, але хтозна-як...
Чого б я від тебе хотів - геть усе,
Чому із тобою так добре було?
Ти щастя і втіхи моїх джерело,
Коли ти зі мною все сяє кругом,
Весь світ завмирає коли ми разом.
Писати вірші ти мене надихнула,
Астро́номи мають цікаву потребу,
Яскравих зірок відшукати на небі.
Картографи острів хочуть знайти,
Обвести на карті всі гори й хребти.
Хтось квіти в гербарій собі назбирав,
А може він повар і це для приправ.