Автопортрет тих років
Уздовж ріки і по бетонному мості
блукають очі безневинні,
він вище хоче погляд той знайти,
щоб в нього вірив...ех ви ж, свині...
Ніхто на мене не зважає,
всі думають, що вищі всі, ніж я,
але і милосердя вже нема,
бо в кожного душа пуста.
Мені не треба їжі
і не чіпайте моїх бліх,
я хочу бачить погляд свіжий,
але не бачу його серед них.
Хтось кине жалісливо кістку,
але так зверхньо й далебі,
що краще б з'їв я тріску,
а кістку заберіть собі.
Мільйонні пари черевиків
крокують-топчуть мій асфальт,
та не мене вам, а мені вас жаль,
що крім взуття, ви всі безликі.
Така є філософія сміття
та є сміттям лиш той, хто впаде духом,
тож в кожного своє тертя,
об черевики, що знайшов ти нюхом.