це місто війни
знов наснилося, друже, як я голову твою обійняв:
просто взяв і схопив її міцно руками,
притиснувся лобом.
вона пахне грозою
і вологою м‘якістю трав,
земляними грудками
і високим озоном.
зариваюсь лицем у її ясножовтий вівтар,
позолочені обручі котяться, котяться долом -
якби можна було, я б з тобою довіку отак
головою до голови
простóяв.
кожен ранок тепер, як одна прямовисна стіна, -
так вростає між нами за милею ще одна миля.
і це місто війни стало більшим за інші міста,
бо у ньому був ти
і тобі я у ньому повірив.