Чорнява
Чорнява бестія зриває хітон
із спокою темного закритих очей,
зі сну виливає холодний бетон
закостенілих моїх і солоних грудей.
Вона збуджує в мені хтивий посміх
й нелюдський інтерес до її волосся,
що закутує її хитро-лагідний сміх
в чорняві звивисті і запашні колосся.
Ховаючи свою тендітну шкіру
у шовкових піжамах простирадла,
вона не полишає поняття й віру
у те, що завтра буде завтра.
А поки вона зараз, тут, зі мною
і образом тішить олійним своїм,
вона сталево-ніжного покрою
із неосяжних вранішних глибин.