К.Марло В.Шекспір Сонет 124
Від випадку цвіте любов моя...
Її, забуту правом, я шаную:
Вона не примха ще й від "а" до "я",
Чи квіти, що сміття вдягали збрую.
Все ж ні, бо не така моя любов.
У розкоші і славі... їй не можна,
Хоч жити, поспішає знов і знов
Від моди наших днів людина кожна.
Їй не страшні зла виверти, біда,
Хто орендує щастя, час марнує...
Страсть пестить промінь, згубить.., - не шкода,
Великим шляхом йде... - любов, гріх всує.
Зло - тимчасовий свідок, днів сльота..,
Чиє життя - порок, смерть - раж Христа.
