К.Марло В.Шекспір Сонет 75
Ти - їжа, сенс життя, думок ще більш,
В них - пахощі величної природи...
Заради тебе пристрасний мій вірш
Звучить, п'янким палають щастям оди.
Скупих оберігає таїнств біг
Століть, скарби злодійські знають шати...
З тобою наодинці - щастя сніг
Та сонце задоволень маю знати.
Торкнеться долі від закону сміх,
Чи пересичені бенкети зіллям..,
Вкрай зголоднівши, бачимо усіх,
Тебе ж знайду у почуттях весілля.
Я, не сприймаю від злодюжок рай,
Де серцю гріх диктує: "Вмить згорай!"
