колись я дивилась на сонце і не знала що там може бути біда
колись я дивилась на сонце і не знала що там може бути біда
колись ти казав мені ділити все навпіл а я вперто множила все на два
колись я б не послухала нізащо твої смішні балачки
які розказували як влаштований світ і як діємо в ньому ми
колись кожен дивний сон видавався мені смішним
і замість троянд мої кімнати завжди засівав дим
колись легені знали що не тільки повітрям дихати можна
а я відчувала неначе не зовсім на все в цьому світі спроможна
але час вирішив бавитись зі мною у хованки
і я ніколи не могла знайти його схованки
і ганялась за ним а він перший стукав у двері
і будив мої тривожні й чудні каруселі
і вкотре доводив що він мене чекати не буде
бо час не чекає лиш часом чекають люди
і тільки тепер я почала дивитись на небо наче там також може бути біда
і тільки тепер я спочатку ділю навпіл а вже потім множу усе на два