Мамо, не плач. Я помер від ворожої кулі…
Мамо, не плач. Я помер від ворожої кулі…
Смерть то не страшно, мабуть це новий початок...
Мої посмішка, щастя, дитячі сльози тепер минулі
і вже від них не залишиться жодних згадок.
Я був ще маленьким у той загадковий вечір,
а зранку посивів і виріс на років сто,
якісь тяжкі спогади впали на мої маленькі плечі
і вже не згадав, що дитинство вчора було…
Мамо, я бачив як ти лила сльози рікою,
а я був десь зв’язаний збоку і так хотів тебе захистити,
хоч років лиш п’ять мав, а за тебе готовий був йти до бою.
Я плакав, бо дуже хотів, щоб змогла ти жити.
Мамо, пробач, що не зміг тебе вберегти,
пробач, що ти на землі, а я зараз на небі.
Я був ще маленький, я так хотів щось змогти,
я божеволів у цій надважливій потребі…
Матусю, тільки не плач… Я щасливий, що ти жива.
Я небо готовий до твоїх ніг прихилити.
Живи матусю, хай осінь майбутня дарує жнива,
а я буду поруч пташкою, яку не зловити…
Мамо, я дуже хотів одне тебе попрохати:
ти тільки не плач через цю криваву весну
і як зможеш, будь ласка, дай мені знати:
чим я завинив, за що мене вбили, чому?...