ми не ті, за кого себе видаєм

Вельми правдоподібно,

Що ми не ті, за кого себе видаєм.

Ні, ми зграбні і здібні,

І часто навзаєм,

Беремо більше ніж віддаєм,

Розуміємось краще на сріблі,

Ніж на людях, з якими жиєм,

Вічність кришимо на дрібки

І жуєм,

          жуєм,

                     жуєм.

Кожна родина має свою ріпку -

(склад, маса, об’єм).

Одні тягнуть і шукають зачіпки,

А в когось вона так в городі й гниє…

Нікому не перепаде ані щіпки!

З корабля на бал і з місця в кар’єр,

Чудернацькі наліпки

На валізах. Я починав як фокстер’єр,

А повернувся з перегризеної клітки

Вовкодавом, якому протипоказаний вольєр.

Всі казки - брехливі агітки,

Наші гробівці їм всім прес-пап’є.

Залишаємо собі на всьому зарубки і мітки,

Щоб згодом вибратись звідси,

залізти на п’єц

І там, за програмою захисту свідків,

Доживати в невідомості життям відомої кітки:

то є - то не є.

Що в нас щире, так це непривітність,

І поки залізо розпечене - завзято куєм!

Бо я не перший, хто давно вже помітив -

Весь світ наш став як у Львові Бригідки:

Плаха, каплиця, школа зі шпиталем

В однім подвір’ї тіснім; і буває надто рідко,

Що ми з цього щось оминем.

Бо комусь таки не вгодимо: (не називаючи імен

та ознак примітних) -

Чи Богу, чи Цісарю, чи з тюремним наглядачем

Не зійдемось на якійсь дурниці невідомо звідки,

Та про всяк випадок розпустимо плітку,

Що ми зовсім не ті, за кого себе видаєм.

* Бригідки – найстаріша діюча тюрма у Львові, відзначалась у Австрійський та Польський період перенавантаженістю в'язнями. Облаштована в монастирі бригідок по секуляризації. Там справді діяли школа, шпиталь, була капличка і регулярно виконувались смертні вироки. Тож Львівський мікрокосмос мав свої окремі мікросвіти.