мовчання піску
мовчання піску,
глибоке і душне мовчання —
поглинутий жаром, я весь, наче краб, на піску.
я весь, наче риба, зодягнений в синю луску,
лежу,
наді мною повітря — розбілене море.
і я розтуляю повільно розпечені губи
і п'ю молоко із солоної вдень і терпкої вночі
висоти.
мій друже, то хто ж, як не ти
в подобі людській укотре на берег приходиш,
і кличеш додому,
і страшно тобі підійти.
зіниці мої — піщані обвітрені судді —
тебе споглядають і дім свій знаходять в тобі.
а ти, попрощавшись, ідеш, бо вже темно і пізно,
і всі переповнені гнізда
скоро замкнуться на ніч.