Найкраща
Всі вершини їй підкорялись
І скорялись ув ноги їй.
«Подолаю й всі ті, що зостались,
Це вгамує мій внутрішній біль».
Їй з дитинства казали: «Сильна!
Не найкращою бути не смій.
Кожна ноша тобі посильна.
Щось не вмієш? — Навчись і вмій!».
І вона усього навчилась.
Звички, навички, нові знання..
Вона билась, так сильно билась,
Щоб сказати: «Найкраща я!».
Щоб довести усім навколо..
Щоб всі знали її ім'я.
Не посмів, щоб ніхто й ніколи
Їй сказати що не змогла.
Всюди оплески й схвальні крики.
І звучить звідусіль похвала.
Та чи цього вона хотіла?
Чи щаслива від цього сама?
Важка ноша — чужі сподівання.
Вони маскуються серед мрій,
Розчиняються в власних бажаннях.
І вступають із ними в бій.
Вони знищили її думку,
Її плани та ціль життя.
І від того нема рятунку,
Бо «Найкраща — це завжди я!».
Й всі вершини їй підкоряться.
І схиляться ув ноги їй.
Вона точно ніколи не здасться.
Та чому ж не минає цей біль?