OH Olha
Через тебе всередині свище вітер,
Бо там такі дзюри, що так просто не залатати.
І мені напевно не стане літер,
Тож я не знаю як про все розказати.
Що ти прийшов і поселився прямо під шкіру,
Есть то, что не залечить даже чаем.
Даже мятним.
Даже с корицей.
Ты удивишься, но так бывает,
Когда что-то в тебе
Уже не горит,
у Львові дощ
уже котрий день поспіль.
і серед мокрих площ
затих щоденний поспіх.
⠀
хтось протягнув
Єдиною можливою варіацією моєї осені
Визнаю лише ту, що з твоєю присутністю.
Інших просто не треба, вони не запрошені,
Віддаю на вселюдський огляд цю резолюцію.
І нехай хто там що скаже, висуває свої аргументи,
Навіть, коли сьоме небо впаде на голову,
Я стоятиму поруч, триматиму твою руку.
Скільки не було б страху й мороку,
Скільки б не літати над головою круки.
Ти моя спина і я буду тобі спиною.
Вір в мене!
Коли я, здається, несу нісенітниці,
Коли не виконую дані обітниці.
Вір!
Коли увесь світ повний гамору й мороку,
Коли я бездумно іду вслід за ворогом.
Головне - не опускати руки.
Коли світ навколо так нещадно грубий,
Коли світ до гіркоти несправедливий,
Головне - не падай духом, моя мила.
Головне - не закривати своє серце,
Це не те, що надовго,
Це не те, що назавжди.
В кожного різна дорога,
В кожного різна правда.
Я з тобою щира,
Стоит девушка, глаза грустные
Плечима сутулые, усталый вид
- От чего ты грустишь, красавица,
Что тебя так внутри счемит?
Что грызет твои мысли, милая,
И за что так себя виниш?
Забудь всё, что знал раньше.
Нет никакой правильной точки зрения.
Это всё просто куски фальши.
Отбрось любые сомнения.
Не поддавайся на их уловки,
Поезд набирает обороты,
Километры остаются позади.
Я теперь не знаю даже где ты.
Как же глупо разошлись пути.
Мы их сами разорвали, распилили,
може ми зустрінемось ще раз.
в іншій галактиці, на іншій планеті.
я читатиму тобі вІрші,
ти співатимеш мЕні сонети...
може ми сплітемося якось
