Наречена
Наречена в весільному вбранні
Сумувала у затінку ночі,
Сумувала вона за коханням
І ховала заплакані очі.
Її гості гуляли усі надворі,
В них веселий й бадьорий був настрій.
Лише в неї в душі бушували вогні
Пропікаючи серце їй наскрізь.
Як верба, що схиляється так до води,
Так вона до землі похилилась.
Цілувала чиїсь на травичці слідм
І в солоних сльозах топилась.
Їй не жити щасливо життям молодим,
Їй не бачити вічного щастя,
Бо залишиться він назавжди лиш одним
І другого любити не вдасться.
Так чому вона плаче в цей день чарівний?
Чому наречена страждає?
А тому, що той перший зрадив її,
А другого вона не кохає.