Наш хліб палає полум’яним горем.
Наш хліб палає полум’яним горем.
Знову колесо історії спинилось.
А що змінилось?
Зерна пшениці проростають болем.
Тендітні очі колосків – у попіл.
Лечу понад пекельним українським полем:
о, Боже, скільки ж нав’язали нам утопій.
Сліпі котята. І ніяк інакше.
Вже тридцять з гаком років – як жахливо.
А що важливо?
З кожним роком м’якше, м’якше, м’якше…
І загриміло блискавкою в груди.
Горить наш хліб, горять поля. Аякже.
Самі ж приймали поцілуночки від Юди.