Небо тече
Небесна текла черепиця,
пролилися сльози з небес аж до дна,
маленька сільська пересохла криниця
зловила краплину - гігантська сльоза.
І пили селяни із неї цю воду,
цілюще із тої сльози джерело,
настояли на ній чудодійного глоду
і шкоди по ній нікому не було.
Але кожен мав користь із неї свою
і думав як частку добути,
не думавши як це тепер і чому
у криниці засохлій прибуток.
А плакало небо щиро тоді
відкривши людині на душу
на мить лише погляд, самотній, один,
та витрясли вмить як ту грушу.
Небесся плаче не завжди
не завше виказує слабість,
бо вже показало собі до біди
людини корисну бездарність.
Між небом і землею мінеральна вата
і черепиця вже не протече,
як людство вже не стане брати
аж поки джерело не розтовче.