Оксамитові обійми дарує мені щодня чийсь погляд
Оксамитові обійми дарує мені щодня чийсь погляд,
та кожен із них далекий, як от осінню журавлі.
Я плекаю в собі кожен святий і не дуже святий спогад,
що колись фарбував собою мої пусті дні.
Живучи у теперішніх муках, згадую муки минулих днин:
як вороння вони всі злітаються й ґвалт вчиняють,
і усю кількість душі людської німих порожнин
у своєму безглуздому крику щораз розчиняють.
І стає так спокійно у тих конвульсіях звуку,
бо хіба не нагадують рідне матері лоно,
що у ньому сплелися шум моря, і всесвіт, який подає руку?
Й впирається мамине серце в маленькі долоні...