Палають світи у безмежжі вогнів люті.
Палають світи у безмежжі вогнів люті.
Плаче небо, бо щось і його болить.
Ми живі ще. Ми ще ніким незабуті.
То давайте і далі прагнути жить.
Кожен з нас має працю свою сродну
і гарматами чи вогнями її не спалити.
Невмируща, незмінна, незламна, свята зроду.
В нас вона: Україну-Неньку любити.
І якщо знищать усі галереї й музеї,
як сьогодні до тла рознесли дім Сковороди,
ми зберемо кожну частинку нашої Галілеї
і зуміємо навіть з попелу суть зберегти.
Бо ні щастя, ні воля й свобода в вогні не горять.
Й філософські ідеї творців завжди вічні,
бо вони дзеркала наших душ, що самі розпалюють сотні багать.
Вони основна складова українських сердець. Вони канонічні.