Пліт
Пливе мій пліт самотній океаном,
вже марево з'їда здорове розуміння
і сонце смалить тіло мов ватраном
просохлі губи стали мов каміння.
Ніхто не поцілує їх, довкола лиш вода солена,
лиш чайки поїдять це грішне тіло, що здалося,
та марево не покидає, он там земля страденна,
ввижається на очі, та в голову пеклося.
Лежу в човні один та смерті прошу,
чекаючи, коли човневе дно промокне,
і Бога про життя уже не зможу
попросить, бо той годинник вже не цокне...
Немає щастя на землі - загину,
нема надії на спасіння, тож втоплюсь,
але міраж чи не міраж ось там на хвилі,
порожня пляшка, може хоч нап'юсь.
Гребу з останнім подихом щосили,
рятую пляшку, не себе,
з надією що там закрили,
вино, що кров мою вкраде...
Та там маленьке фото всередині,
це дівчина предивної краси,
що змусила ридати щиро,
мене в покинутім човні.
Я б все віддав за запах твій чудовий,
за аромат троянд на шиї,
за той характер твій нервовий,
що в ліжку перетвориться на пристрасть, що не тліє...
Та фото випромінює твій запах і я зомлів,
відносить вітром одинокий човен,
ховається кістляве тіло у імлі,
бо щастя перед смертю він, і радості був повен.