Подохли
Подохли роки захиткого оптимізму,
вмирають у потугах муки нинішнього дня.
Ким був я? Лиш виводком твердого реалізму,
що з песимізмом зведена рідня.
Не бачити у повному колодязі і дна,
як у думках не кликати спокою,
вмиваючись холодною росою
і харкаючи кров'ю, де земля.
АнгЕли! Заберіть мене з собою!
І заберіте думку од душі.
Я прОшу вас, молю і супокою
прошу, обріжте гніт моїй свічі.
Вже вигорів, як листя восени
зсередини, там попіл і зола лишились,
на кістках шкіра лиш упокоїлась
і серця не запас струни.
Щось я багато згадую про серце, й душу,
бо згадую лиш те, чого нема і не було.
Від долі яблука я з'їв лиш мокру грушу,
до хвостика проїв і згасло тло.
Закрию очі і схрестив я руки,
перехрестив я божого раба,
а муки, ці пискляві муки
доїли й доїдають те, чого і не було й нема.