Прірва часу

Подвійний образ птиці на воді

вколихував настояну тривогу.

Саморухливі хмари молоді

читалися, як послання від Бога…

І синь як сон… нурлива глибина,

повітрокрилі бабки носять світло…

Краса твоя велична, хоч сумна,

у ній мені незатишно — сирітно…

Долає прірву в часі — проліта

пташинка воду, смиче тіні корінь.

Яка ж твоя цілюща повнота!

Яка твоя затінена прозорість!..

Втішаєш красотою, творче, нас?

Чи, може, щось приховуєш суттєве?

Вся повнота у погляді зійшлась,

у водяному круглому нулеві.

У саркофазі зору все сховав,

волосся ж чує і клітина кожна,

як витікає бачене з єства,

аж оболонка дудонить порожня.

***

Comments(0)

Similar poems of author

“Про зяючі дні непрожиті”

Про зяючі дні непрожиті,

про дні дуплуваті

на спогад лишилися

кім’яхи вати.

Проціджуєш подих крізь неї,

згортаєш, мов іграшки, дати:

чужі ювілеї,

Continue reading...
262
0

8 “При світлі сумління прозоріє світ”

1.

Не виріс я, а переріс себе ж,

і сам себе щоночі вже лякаюсь,

бо руйнівна пітьма не знає меж

і камінь міццю в плоть перетікає.

Течу очима — на подушці сіль,

і пальцями струмую та губами…

Continue reading...
233
0

Сопілка

Ти важко підняла повіки —

цвіла соняшникова жовть,

і перейшла моя сопілка

в живу калиновую плоть.

І я вже мав нову обслону —

джмелиним гулом наливавсь,

не знаючи, що до полону

взаємного так кличе нас.

Continue reading...
202
0