серед тисяч осяйних полів
моє тіло лежить серед тисяч осяйних полів
і димить голова голубим розтривоженим паром
світ проноситься повз ниттю сонця і білим пожаром
чи такої весни я для себе жадав і просив
принеси мені в дім льодяні переливи і трепети
у звучанні води струм до лоба мого проведи
заливається все талим снігом
розбіленим світлом
на молочній землі проявляє твої сліди
і тепер щоб рости і живити
собою цей безум
і пропасне лице
у небесний ховати поділ
кожна юність моя у стотисячний раз воскресне
і потрапить ізнов під огнистий тонкий приціл
я вже бачив цей день його край і наступне світання
і тремтів навісний біля рук що годують зорю
на осяйні поля я вернувся і думав - востаннє
а на ранок - мій крик
знову дихаю - значить люблю
