Сидить один наш військовий в окопі…
Сидить один наш військовий в окопі…
Сидить й виглядає російських солдатів.
Каже: «Зараз покажу могутній Європі
як лікувати тих «дипломатів».
Аж раптом біжить росіянин до нього.
За мить вже мертвий на полі лежить.
Посилають двох й від їх сліду нічого:
положили і їх у святу землю гнить.
Наступають вже десять до наших окопів:
ноги скошує їм, підле серце дрижить,
що аж шкода стає тих немудрих хлопів.
Як то людям бува набридає жить…
Полягли всі десять катів проклятих.
Їх вже сто хоче бій якийсь тут родить.
Підступають незграбно й не дуже завзято ,
бо в окопі один українець сидить.
Ціла сотня скінчила життя за хвилину,
але ні… щось маленьке повзе чи біжить?
росіянин один мчить кричати новину,
трохи шпортається, весь від страху дрижить:
«Це не правда, не правда! Не йдіть з ними в бій!!!»
То вовтузиться, то як скажений кричить.
«Він там геть не один тримає стрій,
там в окопі аж два українця сидить!!!!»
Можем вивести звідси прекрасну мораль:
на свої землі і один в полі воїн.
Це у нашій війні надважлива деталь,
яка міць нам дає в рази більшу від зброї.