сонячний зайчик не відблискує від мого лиця
сонячний зайчик не відблискує від мого лиця
хоча я знаю що точно колись була дзеркалом
бо в мені себе бачив весь світ хоч в світі себе не бачила я
а потім усе стало геть під иншим кутом і під иншим нахилом
а потім усе стало під иншим небом й під иншими хмарами
і світ розділився й не стало мого блиску
і якщо до того всі йшли парами й парами
то тепер всі врозріз як сміх й голоси падолисту
і не стало тепла тільки листя і листя і вітер
і розбилося дзеркало – я розбилася
викрав з мене хтось душу а з слів моїх літери
то колись я молилась чи все ж помилилася?
то колись мій шлях йшов далеко повз мене
і піском засипав сполохані світлі очі
чому мені мільйони століть а я заново безіменна
і себе вже шукаю не надто завзято й охоче
і відблискують сонячні зайчики з инших облич
засипаються дні не сонцем а жовтим листям
і минають часи хоч проси хоч благай хоч клич
і мене не колишуть – штрикають болючим вістрям