Ти пам'ятаєш?
Ти пам'ятаєш?
Була дівчинка,
з надто звичайним ім' ям,
з надто банальным життям,
з надто дитячими мріями.
Десь навіяло її
до твого шляху.
Не надавав ти значення
щирим її словам,
ніжним її рукам,
відкритим наскрізь обіймам.
Снодійним вона була
коли ти не міг заснуть.
Тоді їй було не збагнуть
Що в очах твоїх
хитрості чути тріски,
гнилості кольору листя
в мрякості листопаду.
Вперше відчула зраду.
Вперше хтось її вдарив
настільки сильно у душу,
в дитячу, наївну душу.
В стерильне серце до болю
і в вельми чисту та голу
віру.
Ти себе ж не картаєш.
Співчуття поняття не знаєш.
Граєш крутого двієшника.
Пам'ятаєш
як кохала тебе та дівчинка?
Ні.
А вона тебе пам' ятає.
Досі тебе пам'ятає
і досі їй серце крає
тобою дарований біль.
Ти колись її зрозумієш,
колись ти її згадаєш,
коли хтось також зуміє
розмахом хитрим та злим
тебе вдарити в душу
і тільки подібне відчувши
тебе можна вважати тим,
хто віддав борг за вдіяне
їй колись.