тут здається не висох вчорашній дощ
тут здається не висох вчорашній дощ
тут здається обвалюються торішні жолуді
я ніколи у світі не бачила площ
що були часточками душі оголеної
я ніколи не бачила обрис землі
бо зросталася з нею а не віддалялася
я не врахувала що люди злі
і в один момент у людей закохалася
у провини обличчя надто смішне
бо фактично його взагалі не існує
якщо думати тільки що все мине
то земля з-під ніг кудись попластує
якщо думати тільки й забути що дерево
не зупиняє свій ріст угору
то є підозра що нове стерео
не оживлятиме твою основу
і коли настане час випурхнути з кокона
бо настає саме час на нас йому пофіг
ти вже маєш бути у сукні і з бездоганними локонами
бо сприймати в спортивках і кросах він тебе не готовий
він взагалі якщо чесно сприймати тебе не готовий
він готовий летіти бігти і інколи зупинятися
і якщо ти досі вагаєшся чи небо насправді існує щоб бути для когось морем
то може вже перестань нарешті вагатися?