Твої сонця
Твої сонця сягають тих глибин,
Де темрява моя поглинула весь простір.
Там світло не залежить від годин.
Туди в неділю не приходять в гості.
Там неосяжний морок і пітьма.
Не було кисню і не було віри
Я дна не відчувала вже й сама,
Й не знала я, які живуть там звірі.
Та промінь світла від очей твоїх
Осяяв вже давно закинуті стежини.
А там — трава зелена попри них,
І розцвітають запашні кущі ожини.
Й твої сонця осяюють цей сад,
Дарують йому віру у спасіння.
Й пітьма відходить. І ховається назад.
І настає глобальне потепління.
І моя крига розлітається на друзки,
Весь лід цей тріскає, пливе.
Зима моя здається. Бо їй дзуськи!
Весна прийшла. Й душа моя цвіте.