У метро так багато
У метро так багато сорочок - барвистих, зім'ятих,
Так багато чужих запахів - м'ятних жуйок, цукерок...
Ти стоїш, притулившись до напису "Не притулятись",
І зі спільного в нас - це любов до смугастих шкарпеток.
У вагоні ця тиснява непереможна, як повінь,
Я не знаю, як нам врятуватись, черкаємось стопами...
Я втрачаю свою рівновагу десь на Контрактовій,
І ти пахнеш, як серпень, як серпень посеред листопада.
У вагоні метро надто складно вміститись словам,
Надто складно вмістити весь сенс... надто складно вміститись...
Я стараюся не підглядати у твій інстаграм,
Але в стрічці у тебе - Бумбокс, Ot Vinta, Kozak System,
І це точно важливо, хоч світ ще непевний, як сни.
Навігатор завис на екрані (я тут не місцева).
Я не знаю, куди нам і як нам, пробач, поясни,
Тут так мало залишилось часу, ще трохи - й кінцева.
Тут затісно, замлосно, багато очей, суєти,
Всі ці пальці, смартфони, кросівки, обручки і плечі...
Я вже знаю, я вийду на тій же зупинці, що й ти,
Ти тільки не заперечуй, не заперечуй...