вічні 19
абрикоси цвітуть
і туман поїда абрикоси
кожну руку дерев
забирає молочна просинь
я веду тебе в сад із зав'язаними очима
чорний ситець на пальцях і тендітна рожева шкіра
і я не надивлюсь
як поділ твій колише траву -
як тремтять у сережках роси
як ти носиш берет
і щораз поправляєш своє біле коротке волосся
і як гне твою шию
така довга і ніжна лінія
я люблю як ти пахнеш bvlgari
як нуртує твій стан
під одежами наче обіймами -
і не втримати рук -
бо ти сильний
і не випити з тебе нектар -
бо відкритих ділянок буде явно замало
виривається із голови
лише раз такий білий пожар
ти не знав?
ти не знав -
а я знала
я не бачу нічого і крадуся з тобою наосліп
бо стоїть наді мною біла мряка молочна просинь
і висока-висока тінь
йде у ній від ключиці до вилиці
скільки літ на твоєму лиці
яке світиться сяєвом ділиться?
глянь - за комір стрибають тобі
прохолодні і стримані пальці
так мені уже двадцять шість...
а тобі - вічні дев'ят-
надцять
