Виглядає все так, що зима цього року - із тих,
Виглядає все так, що зима цього року - із тих,
Що триватимуть вічність, пливтимуть повільно, як яхти.
Що я зрештою можу конкретного відповісти
На твоє на ходу, несподівано кинуте "Як ти?"
Ти ж і сам усе бачиш: цей присмерк відштовхує нас.
Як розтоптую сніг під ногами - жорстоко й непевно.
Ліхтарі не вмикають - чи маємо ми бодай шанс
Зупинитись на мить (до моменту, коли стане темно)?
У швидкому "Я норм" - тисячі несуттєвих "але":
Недоплетених вчасно кікімор липке павутиння,
Накопичені жмені якихось дешевих проблем,
Які зловиш між тихим, промовленим щиро "А ти як?"
За бездумним "Я теж" прочитати б усе по очах:
Кожен бій під Ізюмом і кров'ю затоплений Бахмут,
Як старий побратим від поранення в ногу кричав,
Як від хат залишаються тріснуті стіни без даху.
Залишаються наші сліди серед снігу й імли.
Гострі дублі розмов, які заново не перезняти.
Я не знаю, пробач, я не знаю, де саме болить,
Але можу принаймні послухати і обійняти.