я із води збираю твоє тіло

із павутин що світяться сную майбутню шкіру

тонке переплетіння кладу на ярий вилом

в основу поміж ребер

до тебе ближче

милий

мила

лице і в ньому все таке живе і сильне

я вилив зі смоли

і випустив повільно

плисти над ліхтарями й нічною світлотінню

твій шрамик на руці я повернув обіймам

по голубому лімбу

ходи собі ходи

я іноді згадаю

а іноді без пам‘яті

тепер такі однакові усі немов картонові

і де мені зустрінуться

ті очі твої гавані

ті губи тихі й плавні

де знову заспокоять?