я весь водоспад
я весь водоспад прозорий і плавний у синьому
стікає лазур із розмаєної голови
хитається щось наді мною тонке і набілене
і губи самі йому шепчуть -
прийди
я знаю цей абрис
підсвічену ламану лінію
блакитний вогонь з-за твердого як обрій плеча
вітальність і лід у звучанні найліпшого імені
статуру що йде як свіча
в ній крики безроті
і місяць за стінами плоті
і тьмариться розум у кучерях срібногустих
нехай твої очі
як ті вулкани скорботні
не буде таких
більше не буде таких
і так мені мало любові в усьому що дихає
і так мені тісно в усьому що ходить й росте
а іноді знаєш -
твоїм би залитися сміхом
знімати плоди із високих і синіх дерев
і щоби той сад весь ряснів і світився сповільнено
щораз розцвітав як до нього притулиш плече
і ти не згорів і я знав у якому із вимірів
душа як вода по каналах твоїх потече