Як вернути тих, кого нема?
Як вернути тих, кого нема?
В кого замість дихання – зима,
замість щастя – воскові думки,
замість дому – потойбічні сни.
Як вернути час, вернути нас?
Щоб не плутались у цифрах назв
спогади. Лише пливуть зірки.
Їх побільшало, бо ними стали ви.
Як повинно й не повинно бути
розказати ні боги, ні люди
нам не можуть. Тільки натякнути,
щоб ми вкотре й назавжди могли збагнути.
Чи потрібне наше вам тепло
там, де нас ще зроду не було?
В домовинах стіни затісні
для безмірної дитячої душі.
Скільки вас вмістилось? Скільки снів
сниться вам про мир, що вщент згорів?
Скільки снів вам сниться про життя,
про ракети, кулі, укриття?
Так неправильно. Все так антагонічно.
Смерть – не тимчасова, а хронічна.
Й тільки зорі залишають слід
ваших юних та дитячих літ.
Й тільки зорі відповіді знають,
де боги тепер вас всіх тримають.
Хай розкажуть. Хай розкажуть все!
Хоч одне чітке про вас слівце.
Бо ніщо безслідно не зникає:
кожен день у день переростає,
кожна ніч переростає в ніч.
Може й ваші голоси вже йдуть навстріч?
Може скоро відголоском днів
ви запалите середини вогнів?
Так запалите, щоб більше не згасали
ті, хто загубив свої причали.
І, собою врятувавши світ,
траєкторією станете орбіт.
Так неправильно. Не може світло тліти!
Чи хіба життя не варті діти?
Жодні війни, жодне зла повстання
не вартує їхнього згорання.
Не вартує їхньої весни
і не має права забирати їхні сни.
І крізь стільки літ найгірше розуміти,
що для когось на життя не мають право діти.
Світ заснув у власній безпорадності,
не бажаючи дивитись в очі складності.
Не прокинеться. Замало знов вістей
про убитих й закатованих дітей.
Знов замало куль, замало градів…
Знову, світе, ти дітей всіх зрадив.
Знову треба більше, більше, більше, більше,
допоможеш, світе, трішечки пізніше.
От як знищать ще з десятки міст,
як нова сім’я знов втратить зміст,
як хімічну застосують зброю,
чи подумаєш тоді ти головою?
Буде пізно. Пізно є уже.
Далі нам нав’язують чуже.
Більшає на небі знов зірок,
а у серці-нації – дірок.
В нас крадуть перед очима все майбутнє.
Обезцінюється те, що було сутнє.
Не вернути! Не вернути час!
Не вернути вже ніколи нас.
Діти, ви пробачте за цей світ
й за розстріляні світанки юних літ.