З попелу вийшла й не стала плакати,
З попелу вийшла й не стала плакати,
тільки умилась ранковими росами.
Не знаю землі чи небу дякувати,
пахну смутком і папіросами.
Весна моя стала суцільним лютим,
коси давно розплелись, розмоталися.
Які жорстокі бувають люди...
Мене розп’яли!
По мені потопталися!
Я горе випила, кров’ю облилася,
а ще недавно хотіла лиш жити.
Не тим богам я напевно молилися?
Не знаю як власне життя відтужити.
З землі піднялася напівмертва.
Газети мовчали, мовчав мій лютий…
Чому, мій боже, я тепер жертва?
І як, мій боже, себе забути?