Життя таке хитке й мінливе, правда ж?
Життя таке хитке й мінливе, правда ж?
Неначе хмари… Не вгадає жоден
їх форми. Навіть вранішній пейзаж
з хвилини на хвилину одноманітним буть не годен.
Летить земля небес. Така осяжна неосяжність
керує летом загадковим.
У хмарах відчувається вся справжність
життя, так як у віршах справжність слова.
О, життя… Куди не озирайся – всюдисуще.
І маючи усі знання, щоб розпізнати
тебе у плині днів – розчарування неминуче,
бо ти – як хмари: знаєш все про них – не можеш наздогнати.
Дивлюсь і мить ловлю. І мить живе в мені,
і каже: «Я життя». Багатогранне в мить одну вмістилось
і стало вічністю. І скільки правди в цій брехні…
І починається одне лиш, коли інше закінчилось.
Життя то хмари – марево ілюзій,
мінливість форм, постійний рух орбіт:
з’явились, зникли. Зупинись лише на мить в заквітчаному лузі.
Прислухайся до хмар, крізь них життя палкий передає тобі привіт.