Вінграновський Микола
Пришерхла тиша — сіра миша —
У жовто-білих комишах,
І попелясте від кошар
Вівці копитце землю пише.
І сизий цап — іранський шах —
Коло тебенько я — дивись!
Ходять хмари нехмарним небом,
По воді сон зорі повивсь
Біля тебенько, коло тебе.
Зірно каже собі про дощ,
Про краплину малу на ньому,
Про чорнобил і нехворощ,
Ще імені твого не знають солов’ї,
Ще імені твого не чули квіти,
І літо, і сніги, і літечка твої
Тобі не поспішають прилетіти.
В білій льолі, люлі,
Спатоньки-спатулі, —
Тато-мамо, тато-мамо
Затям собі на віки вічні,
Навіки в собі загублю,
На березні свої і січні,
На тихі тиші і на січі,
Затям собі, і замолю
Твоє обличчя… Глей і глицю,
І цю дорогу дорогУ,
Де в сні старім про Остряницю
Заходить сонце. Сніг іде,
І серце на ніч місце мостить,
І на ніч сон йому іде
Через мости та через мости.
Лягають спати горобці
Із горобчихами та дітьми,
Вухами вкутались зайці,
Лягла зима, і білі солов’ї
Затьохкали холодними вустами.
В холодні землі взулися гаї.
І стали біля неба, як стояли.
Скоцюрбивсь хвіст дубового листа,
Сорока з глоду водить в небо оком,
І вітер пише вітрові листа,
Довго-довго давнє літо давніло,
Де не йшло — стояла синя мла.
Мамалижна хмара на Молдавію
Ще одну рябеньку повела.
Їм услід і жалібно, й волого
Сів дивитись камінь при воді…
Будяки малиновоголово
Шепоче дощ про тебе у траві,
Ріку читає сірими очима.
Ідуть з роботи землі степові,
Лежить гора з сосною за плечима.
Сухе намокло небо і стебло,
У зайченят ростуть веселі зуби,
І кавуняче зернятко стекло
Не дівчина, не мати, не сестра —
Богине віри і добра богине…
Блискуча маско віри і добра!
Ваш крик, і крок, і кров для мене гине.
Та що лукавить? В серці я на “ви”
Ще із думками вашими, з тривогою,
Із ґудзиками вашими, підлогою
I
На Псло, на Ворсклу, на Сулу,
На юні води непочаті
Ліг золотий осінній сум,
Поліг багрець у тихім святі
На Псло, на Ворсклу, на Сулу.
1
Ти зла, як дика груша при дорозі,
Ти відьма мого серця. Я — тиран,
А ти мільйон тиранів. І невдовзі
Приглянувсь я: за планом виник план.
Твій крупний план — неспинена і рвійна
Встав я, — ранній птах, —
Зелене диво лебедило, —
Ходило літо, вітер пах
М’яким зеленим дивом.
Встав я, — ранній сніг, —