Віталій Золотьонков
…в часи тяжкого сьогодення
ми потребуємо слова
щоб пояснити справ буденність
і переконливість життя…
Почуття - цупка омана,
що захоплює серця.
Що руйнує твої плани
повсякденного життя.
Почуття - повне обману,
Я вологим носом торкнуся,
ваших теплих долонь і чекаю.
Що помітите мою присутність,
На обійми вам натякаю.
Погляд буде жалісно щирим,
можна прожити "в мирі",
у клітці своєї квартири.
можна зробить нові діри,
в м’якоті свого тіла.
Після сотні запущених стріл,
Ти навчишся лучити в ціль.
Серцю треба тисяча бід,
Щоб дивитись доросло на світ.
Дивитись в небо так приємно,
Хоча усі нагадують мені,
"гляди під ноги!!!" "будь обачним!!!"
" носа розіб'єш!!!" "не впади!!!
Шлях, потребує твердих кроків,
Ти пам'ятаєш що життя
мінливе?
ти пам'ятаєш це чи ні?
Все що навколо є,
дім і родина,
все не твоє,
Килимами ранок плідно вкрито.
Все знайоме серцю, зникло.
Світ, до якого звик,
який набрид,
став приємним, ставши на поріг.
У жовтня очі кольорові.
Піднятий воріт, капюшон.
Напоготові довгі парасолі.
Пігулок білих, щоденний раціон.
Перший промінь дарував мені подих,
Мир і світло, Доброту та старання.
Самостійність та самопошук.
Кроки в юність та виховання.
Другий промінь - Мій учитель і лікар,
Міцніші ті обійми із донькою,
коли підлога, ніч,
дрижать шибки віконні.
ЇЇ закриті вушка,
Тремтять малі долоні,
від вибухів над головою.
В коробці "побутового життя",
приємний затишок, й безпека.
Надійність і турботи відчуття.
Та складені у тумбочці пакети.