Єлизавета Яшарова
Танцює вітер понад океаном,
Тікає від його нестримних хвиль.
Здається все навколо нас обманом,
Невартим викриваючих зусиль.
Несе вода солоний запах туги...
Я думки одягаю словами,
І рядками порушую тишу.
Хочу я залишитися з вами,
Щиросерднi омрiянi вірші.
Коли пульс тяжко б'є в мої скроні,
Зварена кава гаряча для двох
Пара духмяна в повітрі витає.
Він і Вона в унісон про любов:
Голос мовчить, але серце співає.
В чистій блакиті високих небес...
Я маю плакати. Ти маєш пити.
Бо досі з нас ніхто так і не зміг
Життя від всього серця полюбити,
Прийняти себе з голови до ніг.
Нас не зламати, бо вже вщент розбиті,
Щоночі сни готують нас до бою,
Але ніхто до нього не готов.
Мов беззахисні кошенята, ми з тобою
Ховаємося від тяжких розмов.
Щоночі сни нас вчать не лити сльози...
Повний місяць горить так яскраво та гаряче.
У калюжі танцюють вечірні вогні.
Один одному знову ми зробимо боляче,
Залишивши слова в серці на глибині.
Ми крокуємо мокрим асфальтом удвох...
Романтика лісу чарує неспішністю.
Від кроку до кроку, від співу пташок
До тиші, що ліс обіймає із ніжністю,
Даруючи ніби у казку квиток.
Маленька жінка вишиває квіти.
Натхненний погляд зірочок-очей.
Листочки ніжні вчать її любити
Та цілий світ тримати на плечі.
Немов танцюють білі руки жінки
