Діана Бойко
Я лобом провела по твоїм губам -
Це був найгіркіший поцілунок.
Не втримала і дала волю сльозам,
В обіймах твоїх знайшла порятунок.
Коли ми побачимось знову не знаю:
Потяг повіз мене в далечінь.
Ти змушуєш мене плакати
Знову і знов...
Я продовжую балакати -
Ганяю в язик кров.
Роздумую над проблемами
І згадую чому це роблю.
Нічого не буває вічно,
І кожна мить швидко мине.
Історія кохання закінчиться трагічно,
Залишивши тобі лиш щось сумне.
Я думаю буває й гірше,
Трагічніше, й сильніше
Кожний бачить лиш свої проблеми,
Лиш свої образи, і тільки свій біль.
Хоче хтось уваги та малює схеми,
Колупає рани, сипле туди сіль.
І, навіть, здається, що кожному байдуже
Де чиї кордони, і які закони
Я так прив'язуюся швидко
До чужих рук, чужих очей,
Тож обережніше, квітко,
Чи знаєш ти всіх цих людей?
Я так закохуюся ніжно,
А відпустити потім як?
