Софія Афанасьєва
Ее руки опустились на велюровый диван и застыли в состоянии невесомого отчаяния.
- Хочу тишины. Абсолютной. Расствориться в пустоте и остаться в ней на двое суток. Выспаться и проснуться, вне времени и белого шума.
Тело мягко опустилось на простынь. Глаза ее были наполнены ничем, а сердце безгранично желало ничего.
Ты борешься с ужасной болью
Или скрываешься у скал
Которые в чертогах вольных
Ты начертил и воссоздал?
Ты разрушаешь свое имя,
Коли твої очі затягне бетонними стінами,
Коли твої руки протягнуться за небесами,
Залізні колії стануть новими мостами.
Ну а за звичними фарбами сховано пил.
Побачиш пітьму, заховану за кольорами,
Гори - теж хвилі,
Просто повільні.
Ми за межами світу,
Та чи ми є вільні?
00:50
Я немов лишилася шкіри
І в мені не лишилось людини
Ти поринув в кишеню за крейдой,
А знайшов врешті решт револьвер
Намалюй ним на стінах узори
Растворителем стёрты границы
В горизонт устремились птицы
Все гляжу на твои ресницы
Не упасть бы в твою пустоту
Строю замок песочный на скалах
Разговоры и время - лечат
Мысль расплескана в тоннах бетона
Пять минут мысленного затора -
И кувалды меня не калечат
Мысли спутались в ящик Пандоры
Я не люблю вокзалы
Я не терплю прощаний
Я не люблю курить трубки
И запах сухих обещаний
Хочешь - люби черешни
Втомилась і хочу спати
Думки стискають кордони
Божевільних не наздогнати
Їм не знайомі закони
Вони прихильники волі
Втрачено сенс! Та це не погано
Кордон відкрито, всім можна пройти
Я пам'ятаю лірику, романи,
Що написали люди в самоті
Я пам'ятаю вірші вбитого поета,
Для кого варто писати вірші?
Нема конкретних, лише умовні.
Та чи умовні конкретних гірше..
Такі бентежні, непослідовні.
Цей паттерн мертвий. Та чи воскресне?
ти вижатий і згнивший шмат цитрону
і я ненавиджу твої глухі рядки
твої тупі та зрозумілі забубони
так примітивні, так уже бридкі
