Роман Чигір
Ла-Манш, я знову під тобою,
я відчуваю, як ти там
існуєш, зимною водою
ворушиш хвилі - тою, тою…
а я, записника дістав,
пишу листа.
у неї очі не дівочі,
вона живе із ним не дуже.
він уві сні кричить щоночі,
а їй байдуже.
* * *
сказати ні за вечір десять раз.
зіграти джаз. для неї. знову джаз,
в якому ноти разом не зібрати.
щось неймівірне там у голові.
він з’явився, коли ще темнішало. і стоїть
біля під’їзду, за рукава ся смикає.
скільки пройшло - п’ять, може шість століть.
це для неї. для нього - мить.
вона почекала, потім собі поїхала.
брррр… тягне ще вище ковдру.
комп на колінах. що там у чаті?
ні. вона не здається. горда.
буде мовчати. буде мовчати.
ранок. субота. клавіши стукає.
йому принесли листа.
Лук’ян подивився. знову -
"знайди Тукраїнустан",
і жодного більше слова.
Лук’ян ці листи збирав.
вона стріляє з револьвера,
у щось, чого тут не існує,
і каже: "тьфу, яка холера".
у дуло дує.
на неї Боже дише з неба,
Весь липень у ліжку, і серпень у ліжку, а там
у вересні встати, умитись та рушити далі.
Яка була мебель в кімнаті, що чулось з вікна -
не знаю, як ти, я завжди пам’ятаю деталі.
Я зранку тобі розігрів молока на плиті,
В її долоні перед сном
час забирався, як в колиску.
З-за скрині вибирався гном,
їв на підлозі кашу з миски.
це дивно, коли бентежить таке звичайне.
наприклад, чому у миші чотири лапи?
а ще - яка там вода у чайнику?
або - а що це зі стелі капає?
день не закінчується, а починається
це - ти і собака, удвох, на пустому пероні
її зустрічаєте, просто приїхали рано.
зустріли, зраділи. ти стиснув їй руки долонями,
вона подивилась уважно і руки забрала.
у неї в обід манікюр, а увечері стрижка.
сьогодні сонця вже не буде.
грозою пахне у повітрі.
в дощовиках назустріч люди -
а очі хитрі. очі хитрі.
шукати щастя далі марно,