Курносов Єгор
Дощ на вікнах малює вічність,
я навік відпускаю мить.
У очах твоїх - потойбічність,
й нескінченна небес блакить.
Голос твій заблукав самотній
Чорне сонце відбилось на вістрях мечів,
час запрошує у швидкоплинність.
Не пройдисвіти ми, і не втікачі, -
воїнів любить вічність.
Золотіє над степом сварга в імлі,
Догоряє вогнем день,
і серпанок вже не спить.
Чорні зорі зійшли лишень,
і застигла в повітрі мить.
А в руці не тягар - меч,
Облітає весняний квіт
в круговерті зливових сліз.
Вже минуло багато літ,
я побачив багато гріз.
Оберемком нестрачених мрій
Колись хотіли вгамувати час -
миттєвостей завжди не вистачало.
Життя поволі, мов вода, - спливало,
коли бажали зупинити час.
Так мріялося зупинити хід