Максим Марков
Не куплений букет,
зів'яне на вітрині.
Ростане шоколад,
у формі серця нині.
І одинокі душі,
Тече вино по моїх жилах,
у вікнах видно ліхтарі.
Ми, ніби зорі на картинах,
у недрах темних шахтарі.
Чи алкоголь то вже подіяв,
Катуй моє тіло,
розбещуй і душу,
забудь про думки,
і дай волю словам.
Запах тих почуттів,
Цигарка, цигарка, спокій,
келих за келихом, біль.
В кімнаті, немов у шафі,
сидиш і мовчиш, мов міль.
Година, година, холод,
Вы любите друг-друга вечность,
вместе радуйтесь ещё больше.
Ощутите всю дней быстротечность,
проживите вдвоём подольше.
И души в любимом не чая,
Пусть всё катится к чёрту,
я знал.
Я прижму себя к борту,
в финал.
Ни к чему мне жалеть,
Я живу без романтики й ніжності,
а також без бажання й ствола.
Не горюю у радощів бідності,
моя доля і так мала...
Я живу без турботи і щирості,
Я граюся своїми почуттями,
жонглюю ними, ніби там м'ячі,
не мої мрії, не мої бажання,
лише м'ячі, підстрибують в тиші.
Я знаю, буде боляче місцями,
Ти поховай любов посеред хмар,
і розжени їх вітром свого серця.
На кладовищі стільки не бува примар,
скільки зірок без тебе обійдеться.
У шумі ти бажаєш тишини,
Сподіваюсь..
Ти так мене не згадуєш,
як я тебе, під ті сумні пісні.
Розтрощеного серця не картаєш,
я закохався і помер в одній весні.
Лише скажи…
І я почну курити,
лиш твоє слово,
й кину назавжди.
Як з губ твоїх поллється тепла кров,
серце заб'ється швидше, й швидко стиха.
Буду сидіти поруч, жодних змов,
хоч не люблю, моя душа не диха.
Буду в обіймах ще тримати твоє тіло,